«А лайку ще інколи називають «парканною лексикою» — влучно.
На жаль, як молоді люди, так і сивочолі вживають парканну лексику, як вставні слова,
коли не можуть пояснити чітко, коли сердяться, коли вважають, що це доступніше для співрозмовника, нею смакують, коли жадають принизити, коли хворіють егоїзмом і коли
самі є безхребетними. Вона живуча, бо ці парканні слова чи словосполучення можна приклеїти в реченні до будь якого слова чи звороту, тут не існує правил — ці слова уже ніхто й не чує, вони просто пропускаються крізь вухо, вони існують і викорінити їх нині ніхто не бажає та це й неможливо — вони — наркотик, а це вже залежність:(
і ліків нема. Які б словники не складали — зрушень не буде доти, поки не буде виховання, якщо не в сім»ях — то хоча б в садочках та школах, бо все починається з маленької зернини:)
На жаль, як молоді люди, так і сивочолі вживають парканну лексику, як вставні слова,
коли не можуть пояснити чітко, коли сердяться, коли вважають, що це доступніше для співрозмовника, нею смакують, коли жадають принизити, коли хворіють егоїзмом і коли
самі є безхребетними. Вона живуча, бо ці парканні слова чи словосполучення можна приклеїти в реченні до будь якого слова чи звороту, тут не існує правил — ці слова уже ніхто й не чує, вони просто пропускаються крізь вухо, вони існують і викорінити їх нині ніхто не бажає та це й неможливо — вони — наркотик, а це вже залежність:(
і ліків нема. Які б словники не складали — зрушень не буде доти, поки не буде виховання, якщо не в сім»ях — то хоча б в садочках та школах, бо все починається з маленької зернини:)